Частина ДРУГА . РОЗДІЛИ 35-71
ДЕСЯТЬ ЗАПОВІДЕЙ (35)
ВІДСТУПНИЦТВО ВІД ВІРИ (36)
ПЕРША СКИНІЯ (37)
ПЕРШИЙ ОГЛЯД ЗЕМЛІ ХАНААН (38)
ПОКАРАННЯ КОРЕЯ ТА ЙОГО СПІЛЬНИКІВ (39)
ЖЕЗЛ ААРОНА (40)
МІДНИЙ ЗМІЙ (41)
ВАЛААМ (42)
ПОСВЯЧЕННЯ ІСУСА НАВИНА (43)
ОСТАННІ ДНІ МОЙСЕЯ (44)
ІСУС НАВИН (45)
СУДДІ (46)
ГЕДЕОН (47)
САМСОН (48)
САМУЇЛ (49)
ЦАРІ (50)
РУФ І НОЄМІНЬ (51)
САУЛ (52)
ДАВИД (53)
СОЛОМОН (54)
ЮДЕЯ – ПІВДЕННЕ ЦАРСТВО (55)
ІЗРАЇЛЬ – ПІВНІЧНЕ ЦАРСТВО (56)
ПРОРОК ІЛІЯ (57)
ЄЛИСЕЙ (58)
ПОКАРАННЯ ЦАРЯ ОСІЇ (59)
ПОНЕВОЛЕННЯ ІЗРАЇЛЮ (60)
ЦАР ЄЗЕКІЯ (61)
ЗАПОВІТ ЦАРЯ ОЗІЇ (62)
ПРОРОК ЄРЕМІЯ (63)
ПОНЕВОЛЕННЯ ЮДЕЇ І ЗНИЩЕННЯ ХРАМУ (64)
ПРОРОК ДАНИЛО (65)
ЦАРИЦЯ ЄСФИРЬ (66)
ПОВЕРНЕННЯ ЮДЕЇВ З ПОЛОНУ (67)
ВІРНИЙ ІОВ (68)
ПСАЛМИ (69)
ПРИТЧІ (70)
ПРОРОКИ (71)
ДЕСЯТЬ ЗАПОВІДЕЙ (35)
На третій місяць вийшли до Синаю
Та й вирішили на спочинок стати.
Господь тоді Мойсею промовляє,
Господь тоді Мойсею промовляє,
Що треба нині людям учиняти!
На третій день громи та блискавиці,
Із хмарою, у сурмах рознеслися!
І промені яскрілися вогнисто,
І люди до Сінаю всі зійшлися!
І Бог Вогнем перед людьми з’явився
І Заповіти Божі промовляв!
Великий день у щасті засвітився!
Бо ж Сам Господь Святі Слова казав:
- /1/ Я Твій Господь і інших хай не буде,
Окрім Мене! /2/ Кумирів не роби
З води, землі, небесної облуди,
Їм поклонінь ніколи не зроби!
/3/ Не закликай ім’я Моє даремно!
/4/ І день суботній завжди пам’ятай!
Шість днів працюй старанно ти і чемно,
А сьомий день ти Богу віддавай!
/5/ Шануй і слухай всюди матір й батька,
Щоб в довголітті й доброті прожить,
Щоб плідно жити в щасті та достатку!
/6/ Нікого Ти не маєш права вбить!
/7/ Розпуством не займайся! /8/ Не вкради ти!
/9/ І наклепів на ближніх не зведи!
/10/ Ніколи не повинен ти скорити
Чужої жінки й власності братів!
Бог говорив, а люд все чув і бачив.
Священний трепет душі обіймав.
І Божим світлом день ходу відзначив.
І кожен Бога в щирості сприймав.
А потім Моісей зійшов на гору,
І сорок днів-ночей в горі відбув.
І як палають заповітні зорі,
Так Світло Божих слів Мойсей почув!
Вслухався він у кожне Боже слово,
І все, що Бог промовив, записав!
І слухав Заповіти знову й знову.
І ласку Божу радісно приймав!
Бог дав Мойсею кам’яні таблиці,
Де Заповіти Божі записав!
Були ті Заповіти, наче криця!
Їх Сам Господь народу наказав!
ВІДСТУПНИЦТВО ВІД ВІРИ (36)
Мойсей тривалий час сидів у горах.
Його народ із докором чекав.
І вирішили на великих зборах –
Щоб Ааарон їм бога відшукав!
Тож познімали золоті прикраси
І вилили із золота теля!
І справжня Віра в чорний час загасла!
Поганством нині вкрилася земля!
Від Бога про гріхи Мойсей дізнався
І рятувать народ свій поспішив!
А люд телю молився й звеселявся.
І Моісей у гніві затужив!
У розпачі розбив Святі Скрижалі!
Схопив теля та у вогні спалив!
І серце охопилося печаллю,
Що люд на стежці віри заблудив!
Лиш вірних Богу Моісей скликає
І засудить невірних наказав!
І відчайдушний смерті зойк лунає.
Невірних він за зраду покарав!
ПЕРША СКИНІЯ (37)
За табором намет Мойсей поставив,
То скинія зібрань людських була.
І кожен радо Господа вітає
І щиро дяку трепетно складав!
А як Мойсей до скинії заходив,
То хмари стовп над нею поставав.
І всі, хто із людей сюди підходив,
Поклін належний Господу складав!
І гідно Бог оцінює діяння -
Нові Скрижалі Моісею дав!
Тож мав народ напутні всі надбання,
Які йому самий Господь надав!
Пізніше більшу скинію зробили,
Таку, яку Господь заповідав!
І по Законам Божим нині жили!
І щирих вірних Бог не покидав!
ПЕРШИЙ ОГЛЯД ЗЕМЛІ ХАНААН (38)
За Господа Святим Благословенням,
Мойсей людей розвідать надсилав
Ту землю Ханаанську всю знаменну,
Яку самий Господь заповідав!
І повернувшись, всі розповідали
Про землю, що багатствами повнить,
Які місця чудові зустрічали,
Що люд там сильний щастя має жить!
І засмутили ці слова громаду,
І дорікали Господу за те,
Що саме Він спровадив у цю зваду!?
В пророцтво не повірили Святе!
Лиш Халев та Ісус, що з роду Навин,
Не дорікали Господу нічим.
Й Господь з’явився над всіма синами,
Щоб покарати тих, хто нагрішив!
Та знов Мойсей заступництва благає
І умовляє Господа простить!
І тільки вірних Бог благословляє,
Щоб в землю Ханаанську цю впустить!
Та тільки через сорок довгих років!
Це кара за невірності шляхи,
І за зневіру, за людські пороки,
І за важкі облудливі гріхи!
І деякі тоді засумували,
Хотіли нині в Ханаан іти.
Без дозволу в дорогу вирушали,
Та тільки смерть зуміли там знайти!
Мета значна терпіння потребує,
А Віра наближає до мети!
Тернистий доля шлях собі будує.
Лише із Богом можна вдаль іти!
Та люди хочуть все зробити швидко,
Зневірою наповнюючи путь!
Вчиняють дуже зле та мстиво гидко!
Невже вони в тім щастя віднайдуть!?
Отож Корей та спільники зрадливі
Підняли бунт зневіри у людей!
Словес гріховних учинили зливу
І закликали до чужих ідей!
У Бога поміч Моісей прохає
І чинить все, як Бог йому звелів!
У гурт людей всіх відданих збирає,
І лине голос владних Божих слів!
І враз земля вуста свої розверзла
Й поглинула бунтівників усіх!
Невірні із майном безслідно щезли!
Бо втіяли гордливий смертний гріх!
Та знов зневіри вогник пломеніє
І люд своїм провидцям дорікав.
І смертна злива знову хазяйнує.
Відступників від віри Бог карав!
Та тільки Аарон прийшов з кадилом,
Як вихор смерті, в ту ж хвилину втих!
Щоб показати гурту Божу силу –
То гідного обрати треба з них!
Дванадцять жезлів із родів поклали
У скинію, як Бог заповідав.
І день наступний трепетно чекали.
Кого ж Господь достойного обрав?!
Й розквітнув жезл лише у Аарона,
Що обраність підтверджує його!
Красивого мигдалю дивна крона
Вказала всім на обранця свого!
У найсвятіше місце жезл поклали -
У скинію, як Бог заповідав!
І силу Божу ще не раз пізнали!
Господь своїх людей не покидав!
МІДНИЙ ЗМІЙ (41)
Вже сорок літ у плині проминуло.
І Аарон на Ор-горі помер.
Та щастя лиш надією майнуло -
І знову докір чути відтепер!
І нарікання скарано й зневіру!
Господь гадюк отруйних надсилав!
Лише тоді звертаються по Віру
Благають, щоб Господь порятував!
Заступництва Мойсей прохає в Бога.
І скоєно: як все Господь сказав!
Зробили нині змія мідяного,
Який від смерті вірних рятував!
Достатньо глянути лише на нього,
Як жало смерті відступає геть.
Твори усе, щоб пломінь Віри в Бога
Зігрів в тобі і Волю, й гідність, й честь!
ВАЛААМ (42)
Народ у давніх пошуках блукає
Землі Святої, що Господь вказав!
І вже кордон Моавії торкає.
Там цар Валак віднині царював.
Пророка Валаама надсилає,
Щоб рід Ізраїля навік прокляв.
Велику силу Валаам той має.
Збиратися в дорогу він почав.
Віслюк не хоче слухать Валаама
Й з дороги повертає тільки в бік.
Господар б’є безжально та волає.
І голосом людським віслюк прорік,
Що є причина дивній поведінці
І очі Бог пророкові відкрив!
Побачив Ангела з мечем із криці,
З Посланцем Божим довго говорив!
А потім і царя зумів умовить,
Щоб шкоди злості той не затівав.
Надію мав, що всіх поганством зловить
І свято гучно й щедро святкував!
Ізраїльтян багато провинилось
Поганські свята спокусили їх!
А тих, що в зраді нині спокусились,
У карі смертній знищено усіх!
Мойсей все знав – що Землю не побачить!
Народ його багато нагрішив!
А як хотів він Землю ту стрічати !
І Бога про бажання те молив!
Господь сказав, що тільки той побачить
Землю Святу, яку заповідав,
Хто шлях у землю предків зможе бачить!
І Моісей дізнався – час його настав!
Прохає він наступника у Бога
Над грішними людьми, щоб їх вести,
Щоб прямувати з Господом в дорогу,
І в Землю Щастя рід свій привести!
Ісуса Навина Мойсей благословляє
Перед народом, що стояв навкруг!
Слова пророчі Божі промовляє,
Як вберегти всіх вірних від наруг!
ОСТАННІ ДНІ МОЙСЕЯ (44)
Всю мудрість в скарб життя Мойсей збирає,
І щиро він багатство роздає.
Та відчуваючи, що нині помирає -
Останні настанови віддає!
А перед смертю, все ж таки побачив
Ту Благодатну Землю, що шукав!
Самий Господь пророкові віддячив,
Що він ніколи Віри не втрачав!
І там, у горах, Моісей вмирає!
І тридцять днів оплакують його!
І більшого Пророка вже немає!
Бо ж сам Господь в обличчя знав Свого!
ІСУС НАВИН (45)
Нарешті дні плачу й скорбот минають
І треба в Заповітну Землю йти!
І харч в дорогу люди вже збирають.
Надію мають щастя шлях знайти!
Ісус розумні віддає накази.
А трьох звитяжців шле в Ієрихон.
Виконують доручення відразу,
В оселі Раав відшукали схов.Цар наказав розвідників схопити.
Ховає жінка їх від ворогів.
Зуміла Волю Божу зрозуміти
І не бажала здобувать гріхів!
Важливі речі ті звитяжці знали,
Ісусу щиро все доповіли.
І люди до фортеці вирушали.
І віру поперед себе вели!
Та Іордан їм шлях перетинає.
А річку треба швидко подолати.
І гурт мерщій на берег вже ступає
Й продовжує ковчег в руках тримати.
І раптом води буйні зупинились,
І весь народ по дну сухому йшов!
Пророцтва Божі праведні звершились!
Заступництво святе народ знайшов!
Шість днів облоги відбули без крові
І сьомий день свій відлік розпочав.
Здійснилось все по Божім дивнім слові,
І перемогу день той увінчав!
Сім раз фортецю обійшли з ковчегом
І сурмів клич лунає навкруги!
І раптом мури всі фортечні щезли!
Поразку зустрічають вороги!
І Віра вже народ не покидає!
Ісус людей упевнено веде!
І перемоги щастя здобуває!
Дорогою пророчою іде!
І навіть Сонце й місяць зупинились,
Коли про це він Бога попрохав!
І славою шляхи Ісуса вкрились!
Велику Віру він у серці мав!
Та сил нема спинити час нікому!
І старість здоганяє вірний син.
І Заповіти пише він рукою,
Як Бог казав! А чув їх саме він!
А Землю між родами поділили,
Щоб правити розумно у віках.
Ісуса дні останні прилетіли!
Помер він гідно, у старих літах…
СУДДІ (46)
Вогнем надії віра пломеніє!
І щоб вогонь одвічно Душу грів,
Що світлом Божим рясно пломеніє,
Потрібно, щоб Любові линув спів!
Та варто тільки щирий спів спинити,
Як загасає полум’я вогню!
І вже воно теплом не буде гріти
Й спричинює зневіру та вину!
Народ тепер у хаосі блукає,
То вірить, то зневірою живе!
В поганстві дикім пристрасті шукає!
І вже в стражданнях доленьки пливе!
Як тільки зрікся Божих Заповітів,
То ворог покараннями гримить!
Та тільки Світло Боже буде гріти,
Свободи й Щастя лине дивна мить!
В цих змінах долі часу плин минає,
Роз’єднаним навкруг народ живе.
І рабство у кайдани всіх хапає!
І розпач безнадію й глум зове!
У скруті цій пригадували Бога!
Молилися та каялись в гріхах,
Та істини знаходили дорогу,
І не блукали в розпачу-лісах!
І Бог давав кмітливих верховодів,
Що рятували від біди народ!
У суддях захист люд собі знаходив
Від рабства й гніту, скрути та незгод.
ГЕДЕОН (47)
За ідолам поганським поклоніння -
Захоплено людей в ворожий гніт!
Межа надходить рабського терпіння
І пломенить надії Божий світ!
Тож Гедеону вказано знамення -
Тож Гедеону вказано знамення -
Що порятує відданих з біди!
Звитяжців всіх збирає під знамена,
Щоб з ворогом боротися іти!
Велике військо Гедеон скликає
Та чинить все, як Бог вказав!
А боязких додому відправляє
І потім знов обранців об’єднав!
Тож триста з Гедеоном залишились.
Самий Господь цих воїнів обрав!
І мужньо з ворогами віри бились!
Свободи й перемоги час настав!
САМСОН (48)
І знов ярмо багатолітнє лине!
То кара за невірності шляхи!
І за облудні всі важкі провини,
Спокус зрадливих підлості гріхи!
Терпіння й ласка Господа безмежні!
Заступництво народу вдарував!
Тепер Самсон могутній та кремезний
Людей з неволі й рабства рятував!
З дитинства він не зрізував волосся
І Богу щиро, приязно служив.
Могутнім був, небаченого зросту,
Руками в полі якось лева вбив!
А ще Самсона думали схопити,
А ще Самсона думали схопити,
Коли у місто Газу він прийшов.
І браму наказали зачинити,
Щоб виходу Самсон вже не знайшов.
На плечі він ту браму вмить здіймає
З стовпами, що підтримують її,
Й на гору величезну всю кидає,
Всі сили прикладаючи свої.
Він двадцять літ народ оберігає
Від нечестивих різних ворогів.
Та ворог помсту має й не дрімає,
І згуб шукає, щоб він зле зробив.
Самсон красуню-дівчину кохає,
Та щось нелегко в нього на душі!
Бо Даліда щодня його прохає:
- Про таємниці сили ти скажи! –
Її настирність враз мету долає,
Могутності секрети він відкрив,
Що у волоссі він ту силу має!
Цим відкриттям він згубу заробив!
Нагоду слушну вороги чекають.
І в час, коли Самсон заснув,
І в час, коли Самсон заснув,
Йому волосся довге відтинають,
Ще й сліпоту від ворогів здобув!
У ланцюги міцні його закуто
І рабство ніччю темною чорнить!
Про міць та силу молоду забуто.
Лиш спомин про минуле пломенить…
Бенкет в палаці ворогів вирує.
І ідолу потрібно жертву дать.
І хтось із ворогів в той час керує:
- Самсон повинен натовп звеселять! –
Сліпого в’язня введено у залу
Й наказано побавити гостей!
І хоч окови тіло все тримали,
Волосся відросло давно густе.
Останню міць тоді Самсон збирає!
Прохає Бога силу відновить!
Могутні всі колони вириває
САМУЇЛ (49)
В Силомі скинія з ковчегом нині.
І люд туди молитися іде.
Вимолює у Господа дитину
Бездітна Ганна. Щастя щиро жде.
Прохання Ганни Господом почуто
І швидко син вродився Самуїл!
Та обіцянки нині не забуто.
І син порядно служить Ілії.
Перщосвященик хлопчика навчає
Премудростям та справам Божим всім.
І Самуїла благодать стрічає!
Господня Воля виявляє в нім!
Та вже сичить ворожа зла навала
Смертельним ядом підлої змії!
І люду полягло тепер немало!
Надія на святині всі свої!
Ковчег Господній перед боєм взято,
Щоб надихав усіх на боротьбу!
Хоч боронились воїни завзято,
Не подолать незмірну цю біду!
Понищено людей й ковчег здобуто!
Святиня у руках у ворогів!
Тих чорних днів ніколи не забути!
Бенкет поганських нечисті гріхів!
Та Бог поганців праведно карає,
І зрозуміли, що вчинили гріх!
Ковчег Святий додому вирушає
І Вірою наснажує він всіх!
І вже поганських ідолів немає
До Господа молитви щирі йдуть!
До Господа молитви щирі йдуть!
Під захистом Господь людей тримає!
І рабству від поганців вже не буть!
Розгромлено поганську смертну зграю!
І смутку рабства відтепер нема!
І Самуїл від краю та до краю
ЦАРІ (50)
Життя шляхи нерівні та барвисті.
Сини строкато справи всі ведуть.
Недобрі батько чує різні вісті.
До Самуїла скаржники ідуть.
І вимагають, щоб царя поставив,
Щоб ними мудро й владно керував,
Щоб справедливо звершував всі справи,
І переможно всюди воював!
І Самуїл у Господа питає:
- Як діяти? І як мені вчинити? –
Людей він по домівках відправляє,
Нещадно голод на землі лютує.
Моавія ж захищена від згуб.
Своє сімейство з голоду рятує
Єлімелех, що з Віфлієму був.
Мав двох синів. Тож одружились нині
Мав двох синів. Тож одружились нині
На Орфі та на Руфі, й так жили.
Та смерть і старість не чекають спину,
Життя земне синочки відбули.
І Ноємінь тепер сама лишилась
Синів та чоловіка вже нема.
В Моавії невтішно забарилась.
Життя дорогу вкрила сивина.
В свої обійми Батьківщина кличе.
Збирається в далеку дальню путь.
Збирається в далеку дальню путь.
І невісток до себе нині кличе,
І каже: Хай в домівки власні йдуть. –
І Орфа у Моавії лишилась,
А Руф бажає з Ноємінью йти.
В дорогу дальню спільно напросилась,
Бажала долю радісну знайти!
Повернення всі скрути поділяє.
Чужу Вітчизну рідною зове.
Свекрусі в справах всіх допомагає.
У праці та у послуху живе.
Одного разу колоски збирала
На полі жнивнім, щоб запас зробить.
Господаря прихильно привітала,
Що їй дозволив на лани ходить.
Весільний дзвін у радощах лунає.
Вооз в дружини Руф собі узяв.
Життя подружнє в щирості минає
І чоловік віднині батьком став.
І Овидом батьки дитя назвали,
Від нього Ієсей пізніш пішов.
І люди у країні певно знали,
Що з роду їх самий Давид пішов…
САУЛ (52)
Росте у Киса син міцний й вродливий.
Йому немає рівні навкруги.
Високий, славний та невередливий.
Його батьки Саулом нарекли.
І Божа Воля втілиться невдовзі,
І Божа Воля втілиться невдовзі,
Як Самуїл Саула пострічав!
Благословив одразу, на дорозі!
І на царя оливою вінчав!
Народ царя прихильно зустрічає,
Бож гідний буде нині поводир!
Саул даремно час не витрачає
Та всі права увічнює в папір.
Покладено папірус перед Богом.
Народу обумовлено права.
З царем тепер іти в життя дорогу,
Бож сам народ його царем обрав.
Тож ворогів подолано немало.
Саул сміливо в бій людей веде.
І сильною в боях країна стала.
Та все ж неспинно знов війна іде!
Порушує Саул Господнє слово,
Відкинутий заступництвом святим!
Царя потрібно обирати знову,
ДАВИД (53)
А Ієрей сімох синів плекає.
Найменший незрівняної краси.
Давид – таке ім’я з дитинства має.
П’є сили із ранкової роси.
Бож треба вівці гарно випасати,
Бож треба вівці гарно випасати,
Оберігать від згуби та біди.
І навіть лева довелось вбивати,
Як той вівцю з отари прихопив!
Тож маючи Божественне знамення,
Давида Самуїл благословив!
Царя народу матиме імення.
Оливою чоло його змастив…
Саула дух недобрий дуже мучив.
Та він не знав як скруту подолать.
Йому казали: Хлопчик є співучий,
Який на гуслях вміє гарно грать! –
Давида вмить надіслано до нього.
І до вподоби він Саулу став.
Єдиний захист мав від духу злого,
Коли Давид на гуслях вправно грав.
Та грати нині стало недоречно,
Бо ворог небезпекою гримить!
Чи перемога, чи негідна втеча
Чекає військо в люту січі мить!
Поперед війська Голіаф ступає.
Він – найсильніший в зграї ворогів.
Великий зріст та силу воїн має.
Поразок здобувати він не вмів.
Тож ультиматум має силу нині ,
Щоб велетню суперника знайти.
Хто переможе оцієї днини –
Тому звитяжцем з поля бою йти!
І страх Саула й військо все бентежить:
Де ж воїна могутнього знайти?
За Голіафом навіть страшно стежить.
Чи доведеться в рабство всім іти?
Довідався Давид про цю умову
І вирішив народ порятувати.
До Голіафа вийшов на розмову,
Що буде проти нього виступати!
Страшенний регіт Голіаф здіймає…
Давид вмить з пращі камінь запустив.
І Голіафа насмерть він вбиває,
Бо камінь око й голову пробив!
І вражене побаченим все військо.
І ворог із поразкою втікав.
А навкруги лунає дивна звістка.
Народ Давида радісно вітав!
Та заздрість спати не дає Саулу.
Шукає привід, щоб Давида вбить.
Із чорного гріховного намулу
Продовжує спокуси воду пить.
Давида син Саула все рятує,
Бо дружба їхні душі солодить.
І хоч Саул від заздрощів лютує,
Іонафан заступництвом горить.
І в день один він другу сповіщає,
Що батько йде мерщій Давида вбить.
Юнак даремно часу не втрачає
І рятуванням позначає мить!
Яку лиш кривду цар не затіває,
Давида неспроможний він здолать!
І хоч юнак помститись змогу має,
Не сміє він Саула убивать.
І доброта здобула перемогу!
І зрозумів Саул, що зле робив.
І обирав розкаяння дорогу.
Давид йому всі кривдження простив.
А з часом син з Саулом в битві гинуть,
Оплакують їх смерть Давид й народ.
І вже царем стрічає кожну днину
І береже народ від всіх незгод!
І вже ковчег святий в Єрусалимі!
Так цар Давид зробити повелів.
Були діяння добрими і злими,
Бо сатана спокушувати вмів…
Одного разу гріх вчинив негідний.
Чужу дружину, як коханку взяв.
І думав, що в коханні буде плідним,
Та лиш спокуси вузол зав’язав!
Пророк Нафан Давиду розкриває
Всю суть гріхів, що цар тепер вчинив.
Розкаяння вогонь в душі палає.
Для кари нині браму відчинив.
І ось вже смута у сім’ї буяє.
Авесалом-синок війною йде!
І зброї дзвін тривогою лунає!
Та смерть Авесалом собі знайде.
То кара батьку й синові одразу
За кроки їх невірні у житті,
Щоб не збирать покарання образу,
Щоб світлом Божим у житті світить!
В минуле сорок років відлетіло.
Давида вже нема, а править син.
Правління Соломонове щасливе,
Бо Господу належить щиро він!
Ну а Давид – вікам тепер належить!
У власних псалмах вічністю живе!
І цим пісенним маєвом безмежним
До віри щиро Божої зове!
СОЛОМОН (54)
Цар Соломон до Бога щиро лине.
Прохає йому мудрість вдарувати.
Тож в Божому заступництві віднині
Тож в Божому заступництві віднині
І буде мудро й довго царювати!
Про мудрість Соломона лине слава.
До нього за порадою ідуть.
Царя такого досі не бувало.
Він справедливо звершує свій путь.
В один із днів дві жіночки з’явились,
Щоб розсудить – чиє одне дитя,
Що нещодавно тільки народилось?
Яка з них мати? Спірне відкриття?!
Цар наказав мале дитя убити,
Та мати не дала цього зробить.
Брехливу жінку так вдалось розкрити,
Та істину доречну відновить!
І здійснюються Божі Заповіти!
І цар будує величезний Храм!
Такого храму не було у світі!
І Сила Божа проявлялась там!
Велике диво і краса незмірна,
І найвеличніша з усіх споруд!
І в Храм Господній йдуть молитись вірні.
Там щастя й спокій у душі знайдуть.
Ковчег Господній в найсвятішім місці.
І служби Божі вже щодня ідуть.
А навкруги летять щасливі вісті
Та звідусіль паломників зовуть!
Цариця Савська теж тоді з’явилась
І дивувалась мудрості царя.
Наснагою Господньою живилась
Сіяла в серці мудрості зоря!
Гостинці найдорожчі вдарувала,
Що храму на оздоблення пішли.
Надію й віру сильну нині мала,
Бо з Храму Благодаті Божі йшли!
Та йдуть роки у далеч незбагненно.
Старіє мудрість разом із царем,
З’їдають розум клопоти щоденні
Й спокушує царя його гарем…
І вже забуто Господа живого,
І поклоніння ідолам іде,
І вже нема заступництва Святого!
І розбрат й скрута у країну йде!
Подвоєно могутню всю країну -
Ізраїль та Юдея відтепер!
Господня кара за тяжку провину!
І єдності вогонь злостиво вмер!
ЮДЕЯ - ПІВДЕННЕ ЦАРСТВО (55)
Тож три віки Юдея проживає.
Строкатий та примхливий лине час.
І кожен цар на розсуд управляє.
І віри вогник, то палав, то гас…
Коли народ до віри повертає,
Сприяє Бог заступництвом Своїм!
Коли ж самого Господа картає,
Втрачає сенс у захисті Святім!
Війна тоді шматує все довкілля,
І горе й скрута зборюють життя,
І розум гине від дурного зілля,
В державі та сім’ї нема пуття!
ІЗРАЇЛЬ – ПІВНІЧНЕ ЦАРСТВО (56)
Ізраїль два століття відрахує
Кривавий та важкий проляже час!
У горі й злі країна шлях змарнує!
У зміні війн й незгод маяк загас!
Царі поганським ідолам слугують
Й примушують народ за ними йти.
І ідолам жертовники будують,
Щоб потім горе та біду знайти!
ПРОРОК ІЛІЯ (57)
Ідуть роки Ізраїля у плині.
Міняються царі, як ніч та день.
Ахав безбожний владарює нині
І вже не чуть Божественних пісень!
Один лиш Ілія слугує Богу,
Розкаяння бажає пробудить,
Щоб стали всі на праведну дорогу,
І Господу прихильністю служить!
Не чують люди віщого Пророка
Та ідолам повагу віддають!
І чуть посухи злої смертні кроки,
І скрути на три роки постають!
А Ілія рятується в пустелі
Біля струмка, бо так Господь велів.
І хоч не мав пристойної оселі,
Все ж вижити у голоді зумів!
Ворони харч приносили Пророку,
А чисту воду брав він із струмка.
Та висихав струмок щодня потроху
І не тече тепер вода стрімка…
І Бог велить йому іти у місто
Та поселитись в бідної вдови.
Прохає він, щоб хліб спекти із тіста.
Вдова йому відказує тоді:
- Та борошна і масла дуже трохи! –
Та спокоєм сповитий Ілія.
І вже їдять вони тепер досхочу,
Аж доки не оводниться земля…
Та раптом син вдовиці помирає!
І сльози горем повняться сумним!
І син від слів Пророка воскресає
На славу Божим Істинам Святим!
Бажає люд до Бога навернути.
Збирає Ілія увесь народ.
Вогонь зумів молитвою здобути!
Рятує Віру з зради на незгод!
Поганські незліченні всі пророки
Вогонь були безсилі загасить!
Тож хай у вірі йдуть життєві кроки,
І хай вогонь Святий в душі горить!
А Ілію понищити шукають
Поганські слуги, щоб мерщій убить!
І хоч вони велику владу мають,
Пророка не вдається їм схопить!
А цар Ахава з часом помирає.
І було все, як Сам Господь сказав…
І спадкоємця Ілія шукає.
Тож Єлисея він благословляв!
Вже Іордан пророків зустрічає
І води розступаються стрімкі…
Однак життєва хвиля розлучає!
Бо Ілія у Небеса злетів!
Вогниста колісниця вихром в’ється!
Могутні коні в Небеса летять!
І Ілія до Господа несеться!
А Єлисей почав його вітать!
ЄЛИСЕЙ (58)
Як води Іордану розступились,
Коли Пророк слова Святі казав,
То Єлисею люди всі вклонились!
Пророка люд прихильністю вітав!
І скаржились на різні скрути й вади –
Земля неплідна, чи гірка вода…
І слухають усі його поради,
І відступає горе та біда!
А ще - борги віддать вдові сприяє.
І диво робить з глечиком малим.
Вдова багато масла виливає,
І борг погасить боржникам своїм!
Він воскресив померле вже дитятко
І радість щиру матері зробив!
А як отруту віднайшли в горнятку,
То він отруту в їжі погубив!
Поради воєвода сам прохає,
Проказою той Неєман хворів.
І тіло в Іордані він купає.
Пророк йому здоров’я відродив!
Від ворогів Ізраїль захищає,
Бо Сирія війною грізно йде!
І Єлисея ворог вже шукає,
Та славного Пророка не знайде!
Осліплене все воїнство вороже,
Пустелею блука, мов у пітьмі.
А Єлисей вітає Справи Божі!
А вороги умилися слізьми…
Та повернув Пророк усім прозріння!
І ще нагодували ворогів.
І зрозуміли – Боже Повеління!
І вже нема загарбництва гріхів!
І навіть мертвим дивну силу має!
Вже другий рік, як Єлисей помер.
Від дотику до праху воскресає
Один померлий! Житиме тепер!
ПОКАРАННЯ ЦАРЯ ОСІЇ (59)
Корона царська юнака вінчає,
Хоча йому всього шістнадцять літ!
Бурхливу юність Осія стрічає
І Господу складе життєвий звіт!
Немало Божих справ робив прихильних
І Бог йому заступництво давав!
Покрився славою людей всесильних!
Непереможним навкруги ставав.
Та влада затуманює чесноти.
Долає чемність гордості вогонь!
Нездатний він спокуси побороти!
Нахабність визначає нині тон!
У вівтар із кадилом сам заходить,
Хоча священик має це робить!
Та лиш проказу за гріхи знаходить !
І вже до смерті буде в скруті жить!
ПОНЕВОЛЕННЯ ІЗРАЇЛЮ (60)
Спокуси хміль дурманить віру щиру!
Поганський ідол править навкруги!
Забули люди Божу справжню віру
І вже на кару линуть вороги!
Останній цар, що Осією звався,
Від Бога остаточно відступив!
Та щастя осяйного не діждався,
Ворожий цар в полон його схопив!
Понищено Ізраїльську державу!
Усіх людей в Асірію ведуть.
Пекуча кара за зрадливу справу!
Тих чорних днів довіку не забуть!
Асірія загарбує довкілля.
Бажає і Юдею подолать!
Вона ще досі залишалась вільна,
Бо мала захист Божий й благодать!
Цар Єзекія Господу прихильний.
Поганство викорінює з життя.
Від рабської покори нині вільний.
Винищує невірне все сміття!
Погрожує Асірія війною
І віру Божу глуму піддає!
З молитвою й Любов’ю осяйною,
До Бога Єзекія постає!
Прохає врятувать свою Вітчизну
Від нечестивих й грізних ворогів!
Хай не святкують переможну тризну,
Хай не вчиняють звабище гріхів!
І щиру цю молитву Бог почує
І покарає всю ворожу рать!
Хто Світло Боже в щирості відчує,
Той в серці буде сильну Віру мать!
ЗАПОВІТ ЦАРЯ ОЗІЇ (62)
Лиш вісім років Озії минає,
Корону царську мусить одягнути.
І ліра Віри чистої лунає!
Спромігся мудрість Божу осягнути!
З поганства очищає він країну!
І радістю зорить Єрусалим!
Відроджує занедбану руїну,
Щоб перетнуть шляхи діянням злим!
Оновленням Господній Храм вітає!
Закони Божі Озія знайшов!
І каяття вогонь в душі палає,
Що Божий люд від Істин відійшов!
Народ до Храму Озія скликає
І пропонує з Господом іти!
І Заповіт із Господом складає,
Щоб всі шляхи були лише Святі!
ПРОРОК ЄРЕМІЯ (63)
Не міг брехні він бачити та зради,
Безвір’я та гріховність викривав.
Давав царям пророчі всі поради,
А вірних від облуди рятував!
Не всім була ця правда до вподоби
І Єремія вже не раз страждав!
Був кинутий в в’язницю, до колоди.
Та Віру Божу він не покидав!
Бажав порятувати Божих вірних.
Його пророцтва Варух записав,
Щоб врятувати від гріхів невірних -
Царю він те послання надсилав.
Писав, що люди у гріхах втонули,
І кари йде погрозливий полон,
Що від Живого Бога відвернули,
Що нехтують Божественний Закон!
Варух промовив всі слова пророчі
В Господнім Храмі, щоб почули всі,
І щоб відкрили захмелілі очі,
Щоб очищали їх пророцтва ці!
Царю пророцтва ці не до вподоби,
Бо кожне слово правдою пече!
І він шукає слушної нагоди
Схопить Пророка! Та біда втече…
Господь провидця долі не покинув
І захищав Пророка кожну мить!
І хоч в вогні рукопис весь загинув,
ПОНЕВОЛЕННЯ ЮДЕЇ І ЗНИЩЕННЯ ХРАМУ (64)
Розкаяння блукає десь безсило
І поклоніння ідолам іде!
І беззаконня набирає силу,
До кари та біди народ веде!
Розгромлено велику всю Юдею!
Людей усіх узято у полон!
Народ яким покарано Суддею?!
Чому усе загарбав Вавілон?
Чому Господь народу не сприяє?
А може, Бога сам народ забув?!
Майбутнє горем й скрутою страхає!
І щастя й волі час тепер відбув!
Понищено велику всю Святиню!
Руїнами горить Єрусалим!
Немає Храму Божого віднині!
Де Благодатям повнитись Святим?!
ПРОРОК ДАНИЇЛ (65)
Відібрано розумних та красивих.
Цар Вавілону вибір розпочав.
Немає Даниїлу нині рівних,
Бо різні він премудрості вивчав.
І хоч в полоні, гідність в серці має!
І хоч в полоні, гідність в серці має!
І до вподоби він цареві став.
І загадки найважчі всі долає.
Господь Пророку розум світлий дав!
І друзі Даниїла віру мали,
І Господу молились повсякчас.
За щиру віру друзі постраждали.
Здавалося - вогонь життя загас?!
А хлопців нині кинуто в вогнище,
Бо ж ідолам відмовились служить!
Приречені на згубу в попелищі!
Та їм вогонь не може зле зробить!
І цар повірив Господу Живому!
Від покарання юнаків звільнив.
І їм тепер сприяв в житті у всьому
Та прислухався до пророчих слів.
Усі пророцтва правдою ставали,
Бо Даниїл сприяння Боже мав!
І шану Даниїлу віддавали,
Бо гідною людиною той став!
І Дарій вже країною керує,
Він Даниїла щиро поважав,
Високий чин пророкові дарує.
Його діяльність щиро цінував!
Та заздрість царедворців спокусила,
Задумали Пророка погубити!
І чорна справа зло страшне зробила –
Пророку в ямі з левами сидіти!
А Дарій ніч не спить та гірко тужить…
А вранці він до ями підійшов.
І бачить – Даниїл спромігся вижить!
І радість у спасінні цім знайшов!
І Віру це спасіння гартувало!
Наказ цар Дарій всюди надсилав:
- Щоб Господа Живого шанували,
Що Даниїла з смерті врятував! –
Життя Пророка у пошані лине
Молитвами щоденними живе!
Прохає він за рідну всю країну
І мріє про Відродження нове!
І сказано йому: - Прийде Месія
У визначений час в Єрусалим,
І Заповіт Новий в серця засіє,
І йти закличе по шляхам Святим,
І віддано Його до смерті буде,
Єрусалим понищеним впаде,
Всезнищення й спустошення прибуде,
ЦАРИЦЯ ЄСФИРЬ (66)
Цар Артаксеркс надумав одружитись.
Дівиць найкращих у палац зібрав.
Не став у вдалім виборі баритись.
Єсфирь-красуню у дружини взяв.
А князь Аман злобою серце країв.
Царя умовив, щоб євреїв вбить.
І йдуть гінці від краю та до краю
З наказом всіх євреїв погубить!
У Господа заступництво прохає
Єсфирь, щоб свій народ порятувати.
Царя змінить накази умовляє.
Амана ж наказали покарати!
Єсфирь народ від згуби врятувала!
Пурим – цей день відтоді нарекли.
І свято це щорічно святкували,
Бо згину чорні дні тоді втекли!
Здається – Вавілон вже нездоланний!
Земель багато різних підкорив.
Та воля шле жадане привітання,
Бо перси Вавілон змогли скорить!
Дозволив всім євреям повернутись
Цар Кир у рідні людям всім краї!
І дні минули нищення та скрути,
Ідуть в Вітчизну молоді й старі!
Відроджують з руїни всю Юдею!
Із небуття росте Єрусалим!
Бо в серці мають осяйну ідею,
Щоб йти віднині по шляхам Святим!
Відновленням керує Неємія.
Він щойно тільки з Персії прибув,
Розсудливі накази дати вміє,
Пошану серед всіх людей здобув!
Та не дрімають вороги прокляті
І мають намір справу погубити!
Юдейські люди сильні та завзяті,
Себе зуміють міцно захистити!
Фортечні мури місто захищають
І радісний збирається народ!
Закони Божі голосно лунають!
Прохають, щоб позбутися незгод!
Священик Єздра Заповіт читає.
Щасливі люди у своїх Святинь!
Живого Бога весь народ вітає!
І як один вигукують: - Амінь!
ВІРНИЙ ІОВ (68)
Був Іов і щасливий та багатий.
В країні Уц благочестиво жив.
Від Бога мав великі Благодаті,
Бо вірно й щиро Господу служив!
Та сатана став дорікати Богу,
Що з розрахунком Іов так служив.
А як забрать багатство мати змогу –
Одразу б Іов Віру загубив!
Проходить щира Віра перевірку.
І сатана в права гидкі вступив!
І плаче Іов з горя дуже гірко,
Бо все багатство нині загубив!
Згоріла хата й згинула худоба.
Померли діти та проказа їсть.
Біди такої не було ще зроду!
Та не здобуде перемогу злість!
Тож Іов не втрачає Віру в Бога!
І дякує за все, що Бог зробив!
І вірить у Священну Допомогу!
Він докорам найменшим не служив!
Вмить Іову Господь все повертає -
Дітей й багатство, та худобу всю!
Щасливу старість Іов зустрічає
І славить Бога й доленьку свою!
ПСАЛМИ (69)
Слова Святі до Господа лунають!
Наснагою священною зорять!
І почуття в Душі співають!
І пломеніє Божа благодать!
Веселка Слів Божественних яскріє!
Тож хай не згасне Слово у віках!
І радість кожен в цих рядках відкриє,
Бо Віра пломенить у всіх словах!
ПРИТЧІ (70)
Тут кожне Слово золотом іскриться
Та гріє теплотою Божих Слів!
І може Мудрість в кожного з’явиться,
Коли лунає Притчі дивний Спів!
Тож хай лунає мудрий Спів без спину,
До Совісті та Розуму зове!
І Віру хай гартує неодмінно!
І Вічністю несхитною живе!
ПРОРОКИ (71)
Їх Віра, наче чисті всі джерела,
Тамує спрагу Совісті завжди!
Куди б облуди стежка не завела,
Вони рятують з мороку біди!
Їх мудрість дивна світлим Сонцем сяє!
І теміні зникає чорна тінь!
Хай кожен книги їх Святі читає,
Наснажиться величністю Святинь!
Сімнадцять книг написано пророків.
Віки завмерли в скрині таємниць!
І не розкрито всі пророцтва доки,
Вони у владі віковічних криць!
Господь їм вдарував найбільшу Силу –
Відчути незбагненне Майбуття!
І очі людям багатьом відкрили –
Куди полине течія Життя!
І Месії прихід вони вказали!
І знали, що Христос до нас прийде!
І Віру Божу міцно гартували!
Не очорнили зрадою себе!
Хай їх життя нам прикладом сіяє!
Хай Мудрість їх нам Віру додає!
Хай Справа Божа у віках буяє!
І Славою безмежною стає!
ПРОХАЄМО ПОВІДОМИТИ ПРО ДАНИЙ БЛОГ СВОЇХ РІДНИХ, ДРУЗІВ ТА ЗНАЙОМИХ!
